A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Високівська громада
Житомирська область, Черняхівський район

НАДІЯ ЙОСИПІВНА БУХАНЧУК ІЗ СЕЛА ГОРОДИЩЕ – ПРАВЕДНИК УКРАЇНИ, МАТИ – ГЕРОЇНЯ

Дата: 04.12.2019 10:18
Кількість переглядів: 46

 

 

Історію неможливо повернути назад. Але необхідно знати про неї всю правду. Україна - це країна пісні й краси.Україна в роки Голодоморів і Голокосту – це країна смерті.
Допомога євреям в окупованій нацистами Україні найчастіше каралася смертю самого рятівника і всієї його сім'ї. Та все ж люди ризикували. В Україні розмова про феномен Праведників розпочалася зі здобуттям незалежності. Хоча однією з перших звання Праведниці отримала українка - Марія Бабич.
Звання Праведника народів світу - надає Ізраїль неєвреям, які ризикували життям під час Голокосту для порятунку євреїв від нацистського геноциду. Звання присуджує Національний Меморіал Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем» (Єрусалим, Ізраїль) із 1953 року.
Людина, вшанована цим званням, отримує іменну медаль і почесне свідоцтво Праведника. Імена Праведників карбують на Стіні пошани в Саду Праведників народів світу в меморіалі «Яд Вашем», на горі Пам’яті в Єрусалимі. На медалі, яку отримують Праведники, написана фраза з Талмуду: “Той, хто рятує одне життя, рятує увесь світ”. В Україні це почесне звання отримали 2619 людей станом на початок 2019 року.
Праведник України - це почесне звання, запроваджене 1989 року з ініціативи Всеукраїнської єврейської ради та фонду “Пам’ять жертв фашизму в Україні”. Його отримують жителі України, які рятували євреїв в роки Другої світової війни на території України. Звання Праведників України присвоєно більше ніж 1500 громадянам.
Цікавим є той факт, що українські рятівники виділені окремим списком на Стіні праведників у вашингтонському Музеї Голокосту.
Україна посідає IV місце за кількістю Праведників народів світу після Польщі, Нідерландів та Франції. Серед українських Праведників - люди різних соціальних та етнічних груп, віросповідань, професій.
Сама історія активного визнання українців Праведниками народів Світу розпочинається лише у роки незалежності. На початку 1990-х лише декілька сотень дерев з іменами українців були висаджені на Алеї Праведників у Єрусалимі, де за традицією кожному герою присвячується одне дерево. Зараз їх - 2619, і їхня кількість щорічно зростає, бо до “Яд Вашем” надходять все нові та нові факти про врятованих.
У роки Голокосту - добу зневіри, жорстокості та душевного розпачу була й меншість, яка не втратила людське обличчя. Ризикуючи власним життям, ці люди рятували переслідуваних євреїв від смерті.
Два найвідоміші Праведники - Оскар Шиндлер та Рауль Веленберг. Стівен Спілберг зняв оскароносний фільм «Список Шиндлера», який показує як Оскар Шиндлер рятував польських євреїв у часи Голокосту. Рауль Веленберг - шведський дипломат, який врятував в Угорщині тисячі євреїв.
Цих людей усі знають та поважають. Але їхні імена звучать для нас дивно: жили вони далеко.
Ця ж розповідь - про нашу землячку – Надію Йосипівну Буханчук (Іщенко), яка має почесне звання “Праведник України”.
Вона народилася 14 лютого 1930 року в селі Вереси Житомирського району. Доросле життя прожила в селі Городище на Черняхівщині. Події минулого згадує зі слізьми і розпачем. Сімейну історію порятунку повідала, повторюючи: “То були страшні часи”, “Не приведи, Господи”.
У лісі, неподалік від села Вереси Житомирського району, у пошуках порятунку переховувались євреї (дві жінки, четверо чоловіків та четверо дітей). Батько Надії Йосипівни їм допоміг. Дітей забрав додому жити, жінки працювали на фермі (поралися біля коней), а чоловіки стали партизанами в Городищенському лісі.
Варто звернути увагу, що в сім’ї було троє своїх дітей (Іван, Станіслав та Надія). Двоє жили біля батька, а старшого сина Івана переховувала рідня в селі Турчинка Коростишівського району, але його було знайдено та відправлено в рабство до Німеччини. Для порятунку дітей та обману німців дід говорив, що дружини народжували по двоє дітей (дід був вдівцем та одружився вдруге). Усі діти були підстрижені під “нульовочку”, щоб здавалися однаковими. Бабуся розповіла, що коли німці по будинках шукали євреїв, то кричали: “Кіндер юзе, кіндер юзе…. “. Діти в цей час сиділи сховані на печі за лежаком.
Дід Йосип допомагав і партизанам. Щоночі носив їм хліб та борщ, який готувала дружина. Місце розташовування визначав за ракетою, яку в небо викидали партизани. Надія Йосипівна каже: “Батько несе бідончик з борщем, брат - хліб, а я біжу позаду, як теля. Батько сварився, але я бігла… ”. Дорога була далека, ходили пішки з Городищенського лісу на село Забріддя, звідти - до села Городища, далі – на Студеницю – і аж до Вересів. Бабця бідкається, що саме через це у молодості боліли ноги, а зараз не ходять.
Надія Йосипівна розповідає, що під час бомбардування переховувалися в погребі, спали на соломі.
Після війни єврейські сім’ї повернулися в Житомир, їх подальша доля бабусі не відома.
2003 року до Вересівської сільської ради прийшов лист з Ізраїлю, в якому говорилося про те, що врятовані шукають рятівників. Оскільки Надія Йосипівна та її рідні вже не жили у селі Вереси, то сільська рада дала оголошення в газету про пошуки. І 21-го травня 2003 року в Києві Єврейська Рада України вручила Надії Йосипівні Буханчук (Іщенко) посвідчення “Праведник України”. А її батьку вже посмертно надано звання “Праведник народів світу”. Ім’я Йосипа Буханчука викарбуване на Стіні пошани в Саду Праведників народів світу в меморіалі “Яд Вашем”, на горі Пам’яті в Єрусалимі.
Як вдячність за порятунок певний час сім’я отримувала продуктові пайки.
Нелегким був життєвий шлях цієї жінки. Вона пам’ятає його до дрібниць. 27 січня 2010 року Надію Йосипівну Буханчук нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. А 12 травня 2012 року Надії Йосипівні було присвоєне почесне звання “Мати – героїня».
Вона мала голодне дитинство, опалену війною юність, але її життя є прикладом людини-патріота, борця незламної сили духу, символом переможця. Незважаючи на поважний вік, жінка залишається мудрою та розсудливою. Хоча роки беруть своє і забирають здоров’я та красу, - але їм не під силу відібрати ясний розум та добру душу.
Кров мільйонів невинних людей не дає нам права забути про одну з найбільших трагедій XX століття. Прислів’я каже: “Хто згадає лихе - тому око геть. А хто забуде - тому два”.
Історією може бути лише те, що ми збережемо. І перед нами, нащадками тих, хто зміг пережити ті часи, і тих, кому не судилося вижити, постає надзвичайно важливе завдання - цінувати їхній подвиг та гідно вшановувати пам’ять.
Олеся СИДОРЧУК
На фото: Надія Буханчук (Іщенко) та Олеся Сидорчук

Інформація із газети "Нове життя"


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора